Аденоїдит у дітей: симптоми і лікування

Причини появи аденоїдів у дітей

Основною причиною розвитку аденоїдиту служить активізація сапрофітної мікрофлори, яка живе в носоглотці, чому сприяє переохолодження організму, а також інфекційні захворювання (у тому числі ГРВІ, скарлатина, дифтерія, кір).

Важливе значення в розвитку аденоїдиту має генетична схильність. Відзначено, що якщо в одного з батьків у дитячому віці спостерігалося дане захворювання, ризик того, що аденоїдит виникне і у дитини, підвищується.

Крім того, ризик розвитку захворювання зростає у дітей з обтяженим алергологічним анамнезом, тривалим перебігом оториноларингологических захворювань, а також з викривленням носової перегородки.

За характером перебігу аденоїдит може бути гострим, підгострим і хронічним. Хронічний аденоїдит протікає з періодами загострень і ремісій, як правило, загострення припадає на осінньо-зимовий період, тобто мають виражену сезонність.

Виділяють три стадії розвитку захворювання, які визначаються за ступенем гіпертрофії глоткової мигдалини:

1. Набула аденоїдна тканина закриває тільки верхню 1/3 сошника (непарної кісткової пластинки, розташованої в носовій порожнині) або висоти носових ходів.
2. Аденоїдна тканина закриває 2/3 частини сошника або висоти носових ходів.
3. Аденоїдна тканина закриває практично весь сошник.

Можна виділити наступні форми захворювання в залежності від причин, що викликали виникнення цього захворювання.

Аденоїдит легкої форми. Супроводжується збільшенням розмірів аденоїдів. Розвивається внаслідок частої схильності ГРВІ, переохолодження організму, слабкості імунної системи. Поширене поділ цієї форми на кілька ступенів у зв’язку з тим, як розростаються глоткові мигдалини:

• 1 ступінь. Відбувається закриття розростаннями верхній частині сошника, який являє собою кісткову перегородку носа.
• 2 ступінь. Характеризується подальшим збільшенням глоткових мигдалин і закриттям більшої частини сошника.
• 3 ступінь. Сошник перекрито практично повністю.

Якщо вчасно не вжити необхідних заходів, аденоїдит з легкої може перерости в гостру форму, лікування якої є більш складним.

Аденоїдит гострої форми. Спостерігається запалення збільшених аденоїдів. Виникає, як правило, коли в тканини проникають різні інфекції, віруси, мікроби. Необхідно ґрунтовне і своєчасне лікування гострого аденоїдиту у дітей при появі симптомів, щоб попередити подальший розвиток цього захворювання, створює загрозу для здоров’я дитини.

Аденоїдит хронічної форми. Загострення спалахів захворювання відбувається, коли організм переохлаждается повторно раз при вірусній атаці. Найбільш поширені такі причини розвитку такої форми: несвоєчасне або незакінчена лікування гострої форми аденоїдиту, слабкість імунітету, неправильне харчування, наявність авітамінозу, неувага і недостатній догляд батьків за дитиною. Однієї з різновидів такої форми є алергічний аденоїдит.

Дуже важливо не допускати переростання аденоїдиту у важкі форми, які важче піддаються лікуванню і можуть супроводжуватися небезпечними наслідками для здоров’я дитини.

Розростання аденоїдів у дітей сприяють:

• Спадкова схильність

у дитини до розростання носоглоткової мигдалини, до цієї імунної патології, яку ще називають — лімфатичних диатезем або лимфатизмом.

Це відхилення обумовлено лімфатико-гіпопластичний аномалією конституції, тобто порушеннями в будові лімфатичної та ендокринної системи.

Тому при такій патології, часто виявляються і зниження функції щитовидної залози, тоді крім аденоїдів у дітей, симптоми доповнюються млявістю, набряками, апатією і схильністю до повноти.

• Патологія вагітності та пологів

Причиною аденоїдів у дітей також лікарі бачать в родовій травмі малюка, патологічній вагітності, гіпоксії плода або асфіксії під час пологів. А також важливо яким був 1 триместр вагітності у мами, особливо несприятливим є перенесені матір’ю вірусні захворювання в період 7-9 тижнів вагітності, прийом антибіотиків, токсичних лікарських засобів при будь-якому терміні виношування малюка.

• Годування, щеплення, захворювання

Також вплив на збільшення аденоїдів у дітей надає характер вигодовування немовляти, щеплення і різні захворювання в ранньому віці, а також переїдання і зловживання солодкими і химизированными продуктами.

• На тлі дитячих інфекційних захворювань, таких як скарлатина, кір (див. симптоми кору у дітей), коклюш, дифтерія можливо вторинне запалення та зростання аденоїдів у дитини.
• Токсичний вплив на аденоїди надають часті ГРВІ, і інші віруси, обсемененность аденоїдів різними патогенними бактеріями.
• Наявність алергічних реакцій у сімейному анамнезі та у дитини зокрема.
• Імунодефіцитний стан у дитини.
• Загальна несприятлива екологічна ситуація в місці проживання — забруднене, загазоване, запорошене повітря, велика кількість побутової хімії в будинку, неякісної меблів і пластикових токсичних виробів у побуті.

Розвиток цього виду аденоїдиту можуть спровокувати такі бактерії, як стрептокок або вірусна інфекція.

Симптоматика захворювання:

• різке підвищення температури (до 39°С і вище);
• процес ковтання супроводжується саднящими больовими відчуттями в носових ходах;
• найчастіше починається нежить, що супроводжується сильною закладеністю носа;
• вночі малюка може мучити кашель (виникає як напад);
• виникають різкі головні болі;
• на третю добу після початку хвороби спостерігаються почервоніння і набряк задньої стінки гортані і дужок;
• виділення гнійного слизу з носоглотки зі специфічним кольором і запахом;
• захворювання може супроводжуватися болями в вухах і зниженням слуху.

Дуже важко поставити правильний діагноз грудним дітям. Саме запалення аденоїдів проходить у немовлят дуже важко:

• їм важко смоктати груди, так як носові ходи закладені;
• дитина швидше наїдається, однак можливе виникнення різних розладів кишечника і різких болів в животику;
• ймовірно збільшення лімфатичних вузлів в районі нижньої щелепи і задньої частини шиї, що може заважати дитині правильно тримати голівку.

У дітей з хронічною формою цього захворювання частіше відзначаються запалення легенів або бронхіти, отити і т. д. Така форма виникає у дітей після того, як був перенесений гострий аденоїдит. При цій формі зазначається утруднене носове дихання, нежить практично не проходить, іноді він може переходити в гнійну форму.

Якщо хронічне запалення аденоїдів не загострюється, то загальний стан дитини може й не викликати в його батьків особливого занепокоєння. Однак є ознаки хронічного запалення аденоїдів, на які слід звернути увагу:

• крихітка апатичний, постійно хоче спати, проте вночі спить неспокійно і погано засинає;
• малюк швидко втомлюється;
• у дитини пропадає апетит;
• у дитини часто болить голова;
• виникають напади сильного кашлю у сні;
• дитині важко говорити, особливо погано він починає «промовляти» приголосні букви;
• може початися розумове і фізичне відставання.

Гострий аденоїдит розвивається внаслідок частих вірусних інфекцій. Переходу патології в хронічну форму сприяє ослаблення імунної системи дитини, постійні ГРВІ, алергічні захворювання, а також наступні фактори:

• раннє переведення дитини на штучне вигодовування;
• нераціональне харчування з надлишком вуглеводів;
• нестача вітаміну D;
• наявність хронічних інфекцій;
• переохолодження;
• несприятлива екологічна ситуація;
• пересушене або занадто вологе повітря у квартирі;
• порушення гормонального балансу.

Перехід гострого аденоїдиту у хронічний супроводжується наступними ознаками:

• постійно відкритим ротом;
• зниженням апетиту;
• проблемами зі сном;
• закладеністю носа, що призводить до сопению, хропіння;
• постійним ринітом з гноєм або слизом;
• субфебрилітетом (37-37,9°C);
• відставанням у фізичному і психічному розвитку;
• головним болем;
• нічними нападами кашлю із-за скупчення слизу в гортані;
• підвищеною стомлюваністю;
• зниженням слуху в результаті приєдналися захворювань вух.

При хронічній формі захворювання спостерігаються також порушення мовлення дитини. Малюкові складно вимовляти носові приголосні, він говорить уривчасто і приглушено.

Так як носове дихання порушене, то виникає кисневе голодування. З-за цього у дітей з такою патологією звужується і випинається вперед грудна клітка.

Аденоїдит в хронічній формі іноді може супроводжуватися бронхіальною астмою, фарингіти та ангінами, так як із-за постійно відкритого рота повітря не може очиститися від мікробів і пилу, які осідають на трахеї, гортані.

Також при цій патології можливе поширення запального процесу на порожнину носа. Це стає причиною рясних виділень, які подразнюють шкіру над верхньою губою, в результаті чого ця ділянка обличчя червоніє, потовщується і покривається мікротріщинами.

Збільшення мигдаликів у дитини не завжди призводить до аденоїдиту. Їх невелике розростання не заподіює дискомфорту і не потребує серйозного лікування. Запальний процес в аденоїдах відбувається під впливом інфекції на тлі ослабленого місцевого імунітету. До основних причин аденоїдиту у дітей відносять:

• часті простудні захворювання;
• схильність до алергії;
• незрілість імунної системи у недоношених дітей;
• безконтрольне застосування лікарських препаратів;
• рання відмова від грудного годування;
• хронічні захворювання;
• патології будови носоглотки (вроджені або травматичні);
• внутрішньоутробні інфекції плоду;

• погана екологія;
• систематичні переохолодження;
• патології органів верхніх дихальних шляхів;
• нестача вітамінів, погане харчування;
• перебування в прокуреному приміщенні;
• тонзиліт;
• інфекційні хвороби.

Класифікація та причини

По протяжності захворювання:

1. Гострий аденоїдит. Супроводжує і є одним з численних проявів інших гострих респіраторних захворювань як вірусного, так і бактеріального походження і обмежується тривалістю близько 5-7 днів. Характеризується переважно катаральними проявами в ретро-назальної області на тлі епізодів підвищення температури до 39ºС.
2. Підгострий аденоїдит. Частіше спостерігається у дітей з вже гіпертрофованими аденоїдами. Уражається декілька груп мигдалин глоткового кільця. Тривалість запальних проявів – в середньому близько трьох тижнів. Ще деякий час після одужання, у дитини можливе повернення вечірнього підвищення температури тіла до субфебрильного рівня (37-38ºС).
3. Хронічний аденоїдит. Тривалість захворювання від півроку і більше. До класичних симптомів аденоїдиту приєднуються ознаки ураження сусідніх органів (отити), запалення повітряних пазух (гайморит, фронтит, етмоїдит, сфеноидит) та дихальних шляхів (ларингіт, трахеїт, бронхіт).

Клініко-морфологічними різновидами хронічного запалення носоглоткової мигдалини є наступні форми:

• Катаральний аденоїдит;
• Ексудативно-серозний аденоїдит;
• Гнійний аденоїдит.

Окремою клініко-морфологічною одиницею варто розглядати алергічний аденоїдит, що розвивається в комплексі з іншими проявами підвищеної чутливості організму до якого-небудь алергену. Як правило, він обмежується катаральними проявами у вигляді алергічного риніту (нежиті).

По тяжкості клінічних проявів, поширеності на сусідні анатомічні структури і стану самого хворого поділяють наступні різновиди аденоїдиту:

1. Поверхневий;
2. Субкомпенсований;
3. Компенсований;
4. Декомпенсований.

При огляді, в залежності від розмірів носоглоткової мигдалини і вираженості порушення носового дихання, отоларингологи виділяють чотири ступені аденоїдиту.

1 ступінь – гіпертрофована мигдалина прикриває 1/3 кісткової частини носової перегородки (сошник) або загальної висоти носових ходів.

2 ступінь – мигдалина закриває собою до 1/2 кісткової частини носової перегородки.

3 ступінь – мигдалина закриває сошник на 2/3 по всій його довжині.

4 ступінь – носові ходи (хоани) прикриті розростаннями мигдалини практично повністю, роблячи неможливим носове дихання.

За рівнем поширення на прилеглі тканини виділяють наступні види захворювання:

• поверхневий (незначне запалення аденоїдів);
• компенсований (запальний процес зачіпає піднебінні і глоткові мигдалини);
• субкомпенсований (проявляється погіршенням самопочуття, загострюються тонзиліти);
• декомпенсований (супроводжується запаленням сполучних тканин і ураженням внутрішніх органів).

Основні симптоми даного виду захворювання: нежить, свербіж і печіння в носі, кашель. Аденоїдит на тлі алергії часто приймає хронічну форму.

Ступеня аденоїдиту

Аденоїдит у дітей приймає різні форми. Розрізняють захворювання за ступенем атрофованості мигдалин, протяжності хвороби і вираженості запалення, рівнем поширення на прилеглі тканини. Ступінь зміни лімфоїдної тканини визначають залежно від того, наскільки аденоїди закривають порожнину носових ходів:

• 1 ступінь – мигдалини перекривають 1/3 носової порожнини;
• 2 ступінь – розростання досягає половини порожнини носових ходів;
• 3 ступінь – аденоїди перекривають 2/3 носової перегородки;
• 4 ступінь – мигдалини майже повністю закривають область носових ходів.

В залежності від протяжності та вираженості запалення захворювання протікає в гострій, підгострій та хронічній формах.

Гострий перебіг хвороби має найбільш яскравою симптоматикою і триває 5-7 днів. Виявляється гострий аденоїдит на тлі вірусних і бактеріальних інфекцій. Симптоми гострого аденоїдиту:

• підвищення температури тіла до 39 градусів;
• закладеність носа;
• напади кашлю, загострюються в нічний час;
• виділення слизу з носових ходів;
• головні болі;
• біль у вухах;
• набряк гортані.

Підгострий аденоїдит триває до 3-х тижнів. Температура тіла може досягати 38 градусів, а запалення зачіпає прилеглі лімфатичні тканини. При підгострому аденоидите спостерігаються ознаки гострої форми, але у дитини наступають періоди ослаблення симптоматики.

Хронічна форма

Чим небезпечний аденоїдит?

Через утрудненого дихання у них деформується грудна клітка і формується «аденоїдне обличчя», при якому складки згладжуються носогубного трикутника, збільшується нижня щелепа, змінюється прикус.

При постійному аденоидите у дитини підвищується слиновиділення, а вираз обличчя стає безглуздим. Захворювання може призвести до ураження нирок, хвороб серця і ШЛУНКОВО-кишкового тракту. Інфекція, яка знаходиться в горлі, вражає вухо і веде до хронічних отитів.

Діагностика

Для отримання точного діагнозу необхідно проведення детального огляду, ретельного збору анамнезу, при якому найбільш поширене використання наступних методів:

1. Фарингоскопії. За допомогою цього методу дослідження можна провести оцінку стану піднебінних мигдаликів і глотки, задня стінка якої може виступати місцем розташування слизисто-гнійного відокремлюваного. Для вивчення аденоїдів використовується медичний шпатель, з його допомогою здійснюють підведення м’якого неба.
2. Передній риноскопії. Лікарем проводиться огляд носових ходів. Цей метод сприяє виявленню набряку і дозволяє виявити, чи є виділення вміст в носі. Коли лікар закопує судинозвужувальні краплі, можна побачити аденоїди. Потім від дитини вимагається ковтнути, щоб фахівець зазначив, виникають коливання аденоїдів.
3. Задній риноскопії. Для проведення дослідження за допомогою цього методу необхідно використання спеціального дзеркала для того, щоб оглянути носові ходи. Аденоїди, виявлені в результаті огляду, представлені полушаровидными пухлинами, що мають борозни на поверхні або звисаючими утвореннями. Є високоінформативним методом, але супроводжується труднощами проведення для маленьких дітей.
4. Рентгенографії носоглотки. Використовується при необхідності діагностування збільшення розмірів глоткової мигдалини і точного визначення стадії, в якій знаходяться аденоїди.
5. Ендоскопії носоглотки. Досить точний метод дослідження, за допомогою якого можна провести детальний огляд носоглотки. Однак маленьким дітям перед здійсненням цього методу необхідно провести анестезію.

Якщо в результаті діагностичного дослідження підтверджено наявність аденоїдів у дітей, необхідно призначення лікування відповідно до ступеня розвитку захворювання.

Лікуванням такого захворювання займається отоларинголог. Щоб встановити діагноз лікаря необхідно проаналізувати скарги і оглянути дитину. Наявність аденоїдиту можна запідозрити за такими ознаками:

• почервоніння, набряк глоткової мигдалини;
• гній і слизові виділення.

Для постановки точного діагнозу можуть знадобитися додаткові методи діагностики:

• задня риноскопія. Дозволяє оцінити наскільки розрослися аденоїди і встановити гіперемію (почервоніння, набряк, наявність гною. Для дослідження використовують спеціальне дзеркало, яке допомагає оглянути задні відділи носової порожнини;
• рентгенографічне дослідження носоглотки. Застосовують для диференціальної діагностики аденоїдиту і гаймориту, а також для оцінки ступеня розростання аденоїдів;
• ендоскопія носоглотки. Метод точно виявляє розмір і стан аденоїдів, слизової оболонки. В ході обстеження використовують еластичну трубку з мініатюрною відеокамерою;
• мазок з носоглотки. Визначає збудника захворювання і чутливість до медикаментозним засобам;
• аудіометрія і метод амоакустичної емісії. Такі дослідження проводять у тому випадку, якщо у хворого спостерігається істотне зниження гостроти слуху.

При підозрі на запалення аденоїдів у дитини слід якомога швидше пройти обстеження в дитячій поліклініці. Первинний огляд проведе педіатр, а потім направить до дитячого отоларинголога. Для діагностики захворювання застосовують:

• загальний огляд;
• ендоскопічну риноскопию;
• рентгенографію;
• комп’ютерну томографію.

Основним методом діагностики є ендоскопічна риноскопія. Процедура не з приємних – лікар вводить в носоглотку через ніс спеціальний пристрій, що дозволяє візуалізувати носоглотковий мигдалину. Дискомфорт триватиме недовго, вся процедура займає не більше 2-3 хвилин.

Якщо такого огляду мало, може бути рекомендована рентгенографія або КТ – ці обстеження рівнозначні по ефективності, відрізняються лише вартістю та методом впливу. В цілому, запальний процес зазвичай діагностується при огляді, а додаткові обстеження призначають швидше для уточнення ступеня збільшення мигдалини.

Також необхідно здати аналіз крові і сечі, можливо буде потрібно мазок з зіву або носоглотки для уточнення природи запального процесу.

Первинна діагностика аденоїдиту базується на даних, отриманих при зборі анамнезу і в ході физикальной діагностики. Проводиться дослідження порожнини носа з застосуванням спеціальних дзеркал (риноскопія).

При передній риноскопії видно набрякла і гіперемована аденоїдна тканина, покрита слизисто-гнійної плівкою. Передня риноскопія дає можливість оцінити прохідність носових ходів і стан слизової оболонки.

При задній риноскопії відзначається виражений набряк глоткової мигдалини, гіперемія слизової оболонки, поверхня мигдалини може бути покрита точковим або зливним гнійним нальотом. Задня риноскопія технічно є більш складною, особливо у маленьких дітей, проте вона дозволяє оцінити стан задньої стінки глотки, визначити ступінь розростання аденоїдів і запальний процес в патологічно зміненій глоткової мигдалині.

При необхідності (як правило, при хронічному аденоидите) проводиться лабораторне дослідження виділень з метою виявлення збудника та визначення його чутливості до антибактеріальних засобів.

З метою уточнення діагнозу іноді виникає необхідність у рентгенологічному дослідженні черепа у прямій та боковій проекціях. Риноцитологическое дослідження дозволяє оцінити клітинний склад виділень носоглотки. При підозрі на алергічну природу захворювання проводяться шкірні проби.

Для визначення втягнення в патологічний процес євстахієвої труби і порожнини вуха вдаються до отоскопії.

У діагностично складних випадках можуть застосовуватися комп’ютерна та/або магнітно-резонансна томографія.

Диференціальна діагностика аденоїдиту проводиться з синуситами, новоутвореннями носоглотки, передньої мозкової грижі.

Діагностичні заходи

Діагностують аденоїдит на основі симптомів. Для підтвердження діагнозу спеціаліст оглядає горло за допомогою спеціальних дзеркал. Ступінь розростання аденоїдів лікар визначає при пальпації носоглотки.

• загальний і біохімічний аналіз крові;
• мазок з горла;
• рентгенографія носоглотки;
• алергологічне дослідження (при підозрі на алергічний характер захворювання);
• оцінка функції слухового органу (акустична імпедансометрія, аудіометрія);
• комп’ютерна томографія.

Можливі ускладнення та наслідки

Аденоїдит у дітей може ускладнюватися порушеннями слуху і мови, недорозвиненням лицьового черепа з формуванням неправильного прикусу, деформацією неба. З причини хронічної гіпоксії у дитини може затримуватися розумовий і фізичний розвиток. Крім того, аденоїдит у дітей може сприяти розвитку анемії.

У дорослих аденоїдит часто стає причиною хронічного головного болю, високої алергізації організму. Будучи вогнищем хронічної інфекції, він сприяє виникненню інших інфекційно-запальних захворювань.

При несвоєчасному зверненні до лікаря і неправильно обраної тактики лікування можуть виникати важкі ускладнення і неприємні наслідки:

• виникнення нападів задухи під час сну з-за недостатнього надходження кисню;
• розвиток середнього отиту. В результаті розростання мигдалини блокуються слухові трубки, що з’єднує середнє вухо з носоглоткою;
• зниження гостроти слуху;
• хронічний трахеїт, бронхіт і ларингіт, які розвиваються із-за постійного відділення слизу і гною;
• синусит, гайморит;
• хронічний тонзиліт;
• зміна будови особи;
• відставання у фізичному та психічному розвитку.

Комплексне лікування

Лікування аденоїдиту проходить в комплексній терапії супутніх захворювань. Метод лікування вибирає фахівець, спираючись на клінічні прояви хвороби, збудник, ступінь зміни лімфоїдної тканини і вік пацієнта.

Консервативна терапія застосовується при аденоидитах 1 і 2 ступеня атрофованості мигдалин. В лікувальний комплекс входить прийом препаратів, які полегшують загальний стан пацієнта і усувають запалення.

Профілактика

В цілях профілактики аденоїдиту рекомендується:

• своєчасне лікування гострих респіраторних захворювань у дітей і дорослих;
• нормалізація мікроклімату в приміщенні;
• заходи, що сприяють загальному зміцненню організму (збалансоване харчування, оптимальні фізичні навантаження, достатнє перебування на свіжому повітрі тощо).

Попередити захворювання можливо, дотримуючись таких рекомендацій:

• при перших насторожуючих ознак у дитини (хропіння уві сні, постійна закладеність носа, відкритий рот) звертатись до лікаря;
• повністю вилікувати застуду, запальні захворювання носоглотки;
• підвищувати захисні сили організму за допомогою фізкультури, загартування, прийому вітамінних комплексів, збалансованого харчування;
• обмежити контакт малюка з хворими на ГРЗ;
• регулярно проводити гігієнічні процедури (промивання носа сольовим розчином, чищення зубів, полоскання горла після їжі).

Хронічний аденоїдит у дітей — досить серйозна патологія, яка без належного лікування може закінчитися різними неприємними ускладненнями і відбитися на нормальному розвитку дитини. Тому при перших насторожуючих симптомів батьки повинні звертатися за медичною допомогою.

До профілактики аденоїдиту у дітей відносять:

• зміцнення імунітету (загартовування, прийом вітамінів, помірне фізичне навантаження, прогулянки на свіжому повітрі);
• своєчасне лікування простудних захворювань і алергії;
• повноцінне харчування;
• щеплення згідно з графіком;
• літній відпочинок на морі;
• видалення сильно атрофованих мигдалин.

Велике значення має профілактика для попередження виникнення аденоїдиту у дітей, яка полягає у виконанні наступних заходів:

• займатися зміцненням імунітету з допомогою різних методик, наприклад, вітамінізації, регулярного загартовування, заняття спортом, раціонального харчування;
• регулярно промивати носоглотку, використовуючи відвари на основі трав, що володіють лікарськими властивостями, або морську воду;
• проводити процедури фітотерапії;
• забезпечувати дитині захист від переохолодження на максимальному рівні, знижувати ризик виникнення захворювань.

Звичайно, важливо, щоб батьки забезпечували належний догляд за дитиною, оскільки занедбаність лікування аденоїдиту у дітей може призвести до серйозних ускладнень, а своєчасне вжиття заходів, навпаки, сприяє швидкому лікуванню і усунення захворювання і ускладнених симптомів.

Щоб не допустити розвиток запалення аденоїдів у дитини необхідно:

• своєчасно лікувати носові інфекційні захворювання;
• зміцнювати імунітет;
• не допускати появи хронічного вогнища інфекції;
• звертатися до лікаря при появі перших симптомів.

Так як аденоїдит обумовлений гіпертрофією носоглоткової мигдалини, ефективним методом профілактики є своєчасне лікування аденоїдів і заходи, що перешкоджають прогресуванню хвороби.